Гаврилюк (Бородавка) Іван Андрійович
Гаврилюк (Бородавка) Іван Андрійович
(27 листопада 1983 року-12 листопада 2022 року)
Іван Андрійович Бородавка народився 27 листопада 1983 року у селі Єрчики Попільнянського району Житомирської області (у наш час: село Єрчики, Квітневої сільської територіальної громади Житомирського району Житомирської області).
Тато – Бородавка Андрій Миколайович, працював у місцевому колгоспі. Згодом, коли Іванко закінчив 1 клас, переїхали жити в Миколаївську область у село Агрономія, де тато трудився в однойменному радгоспі «Агрономія». Тато щоденно трудився за кермом трактора. У сім’ї було багато діток: Іванко, Віталій, Андрій, Михайло й Оксанка. Оскільки тато щоденно трудився на полях радгоспу, на плечі Вані як старшого з дітей лягло дуже багато домашніх та господарських справ. Тож він, фактично ще дитина, не маючи по суті щасливого безтурботного дитинства, постійно був у клопотах: потрібно ж було після уроків попорати все господарство, а ще у хаті приглянути за меншенькими братиками й сестричкою: нагодувати їх, доглядати за ними, помити посуд тощо… І така круговерть вкрай важливих буденних справ – щодня на плечах. І кожні вихідні хлопчик радо прибігав до татка: чи то у поле, чи на тракторний парк та цікавився технікою. Під час канікул підліток Іванко трудився у радгоспі поруч із татом Андрієм. А з уподобань на дозвіллі була риболовля. І коли хлопчина викроював годину – другу вільного часу, дуже любив взяти вудку й піти до місцевого ставка порибалити. І добрий улов доповнював раціон скромної селянської їжі.
Після школи юнак поїхав навчатися в Арбузинське ПТУ № 39 на тракториста. Разом закінчив вечірню школу та отримав середню освіту.
22 травня 2000 р. трагічно загинув батько під колесами трактора… І п’ятеро дітей фактично залишилися сиротами. Після смерті батька, щоб діток не забрали в інтернат, за ними приїхала із Житомирщини татова сестра Лідія Гузак, у якої було велике любляче серце і душа! Вона разом із чоловіком Степаном виховувала своїх четверо діток. І тепер у їхній сім’ї стало вже дев’ятеро дітей. Нелегко було Лідії, але кожен день і кожну ніч кожну мить вона випромінювала свою велику материнську любов! Бувало хлопчаки грають на вулиці у футбол і кличуть: «Мамо Лідо, йдіть до нас грати у м’яча !» - Я ж не вмію, дітки грати у м’яча. «А Ви мамо ставайте на ці ворота і не пропускайте м’яча». І матуся, мило усміхнувшись, виконувала побажання своїх дев’яти дітей. А на других воротах була найменшенька Оксанка. І рибалити ходили разом дружною сім’єю і по гриби у ліс.
У 2001 році вісімнадцятирічного Івана Бородавку призвали на строкову військову службу у ЗСУ. Прослуживши півторарічний термін, Іван, купивши квіти, торт та інші солодощі, приїхав до мами Ліди та восьми своїх менших братиків і сестрички. «Мама Ліда» - саме так називав він свою Люблячу названу Маму, Берегиню Роду. Іван не сидів довго без діла, а зібравши речі, поїхав у Київ на заробітки – потрібно ж було прогодувати менших сімох братиків і сестричку та себе… Нелегке було життя, нелегкою була його доля… Та попри все хлопець виріс добрим, працьовитим, чесним, вольовим, сильним тілом і душею та кришталево порядною людиною! Прогарувавши, як віл, усі будні тижня на будовах у столиці, Іван на вихідні купивши гостинці, поспішав до рідних, дорогих йому людей, бо потрібно ж було і мамі Ліді допомогти на городі (посапати чи підгорнути, викопати картоплю чи буряки тощо). А веранду до хати Іван спромігся побудувати всього за 1 день і підсобниками у нього була велика дружна сім’я. Адже ще з дитинства був роботящим сільським хлопцем: ще дитиною – підлітком вже підсобляв старшим дядькам у селі і швидко переймав у них будівельні та столярні ремесла та вміння й навички. І щодня, коли Ваня ще був у селі біля рідних, він старався переробити усю необхідну роботу. І хлів новий поставив, і сінник – хлопець був невтомним трударем. Юнак дуже цінував кожен день, прожитий разом з родиною. І його спілкування, і помисли, і добрі трудові справи – все це випромінювало велику синівську та братерську любов. Майже всі гроші, зароблені важкою працею на будовах Києва, Іван привозив у родину – юнак прекрасно розумів, що меншим братикам і сестричці ой як потрібні кошти й підмога. І на гроші, зароблені на будовах чи на підробітках у селі, він завжди купував Віталію, Андрію, Мишку й Оксанці зошити, ручки та все необхідне.
Свою долю, свою другу люблячу половинку дружину Ірину Гаврилюк Іван знайшов в інтернеті через спільних знайомих. І на початку червня 2011 року Іван Бородавка переїхав у Красилів Хмельницької області, який і став йому також рідним. 5 жовтня 2013 року відбулася щаслива подія – у Красилівському відділі ДРАЦС поєднали свої долі Бородавка Іван Андрійович та Гаврилюк Ірина Володимирівна. Під час реєстрації шлюбу чоловік взяв прізвище дружини – Гаврилюк. Іван дуже любив двох донечок: Дашу та Олександру, завжди приділяв їм багато уваги, оточив своєю турботою, був люблячим, лагідним, ніжним і татком, і чоловіком. У період 2013-го по січень 2015-го рр.. Гаврилюк працював приймальником металу у ливарному цеху Красилівського машинобудівного заводу.
6 лютого 2015 року у зв’язку із мобілізацією Ваня був призваний Красилівським військкоматом. Тактико - спеціальні навчання проходив на полігоні поблизу села Нова Любомирівка Рівненської області. Надалі солдат Іван Гаврилюк переїхав у Закарпаття, у м. Мукачево, де служив в 15-му Окремому гірсько – піхотному батальйоні (15ОГШБ) у складі 128-ї окремої гірсько – штурмової Закарпатської бригади (128 ОГШБр). А у період із 20 травня по 27 жовтня 2015 року солдат АТО Іван Гаврилюк виконував завдання у Станиці Луганській Луганської області. Потім у солдата були місця дислокації несення служби на Яворівському полігоні Львівської області та полігоні Широкий Лан Миколаївської області. А далі – на фронт у «гарячі точки». У період із 02.03.2016р. по 06.04.2016р. мужній воїн Іван Гаврилюк виконував бойові завдання неподалік Донецького аеропорту, обороняючи рубежі шахти «Бутівка» та опорний пункт «Зеніт» на околиці м. Авдіївка. Там точилися запеклі бої, з оточення вони виходили живим коридором. 26 травня 2016 року військовою частиною А 0796 Гаврилюку Івану було видано посвідчення учасника бойових дій та нагрудний знак «Ветеран війни – учасник бойових дій».
Іван повернувся у Красилів до рідної сім’ї. Щоб улюблені діточки Сашенька і Дашенька та дружина Іруся були максимально забезпечені всім необхідним, чоловік регулярно їздив на будови столиці, працював у ТОВ «Індивідуал Буд». Керівництво та колектив будівельної компанії були дуже задоволені талановитим працелюбним Гаврилюком Іваном, який опанував низку будівельних професій та багато разів нагороджували його почесними грамотами, подяками, преміями.
24 лютого 2022 року московська орда напала на Україну. І 1 березня того ж року чоловік знову взяв до рук зброю і пішов захищати рідну державу. Іван Гаврилюк – солдат 1-го гранатометного відділення гранатометного взводу роти вогневої підтримки 108-го окремого гірського – штурмового батальйону (108 ОГШБ; в/ч А3715) 10-ї Окремої гірсько – штурмової бригади (10 ОГШБр). У березні воїни бригади звільняли Київщину від московських ординців – вбивць. Були звільнені населені пункти: Рудницьке, Лук’янівка, Лукаші. Пізніше 10 ОГШБр була переведена на Донеччину. У вересні 2022 р. звільнили селище Спірне, після чого мужній воїн – гранатометник Гаврилюк Іван брав участь у героїчні обороні Соледара та міста - фортеці Бахмут й багатьох інших українських міст, селищ, сіл.
За весь період солдат Іван Гаврилюк отримав одну десятиденну відпустку. Правда пробув вдома лише три доби: 6 серпня 2022 р. він приїхав додому, а вже 9-го числа його терміново викликало керівництво і солдат знову повернувся на війну…
Про останній бій та обставини загибелі солдата – гранатометника Гаврилюка Івана Андрійовича оповів його бойовий побратим і товариш Олександр: «Поблизу населеного пункту Спірне було 4 наших позиції . З самого ранку того дня (12 листопада 2022р.) ворог одночасно пішов у наступ на всі чотири рубежі нашої оборони. Безпосередньо наша позиція була у посадці серед поля, на позиції 4 бійці: Ваня, Сергій, Олександр та Олег. Ваня Гаврилюк - старший групи, він вміло розставив бійців і керував обороною і сам обрав собі найближчий до ворога сектор обстрілу (найважчий сектор, найвідповідальнішу ділянку!). На наші позиції пішли ворожі БТРи та танки. І коли ворогу не вдалося прорватися, він відкрив артилерійсько – мінометний вогонь Ваня загинув о пів на одинадцяту ранку 12 листопада 2022 року». Смерть Героя була миттєвою… Осколки ворожого снаряду пошкодили життєво важливі артерії шиї, плеча та ніг і Ваня швидко стік кров’ю в тому ж бою також загинув і побратим Сергій. А Олег та Олександр тяжко поранені та контужені… Вранці до них підійшли наші розвідники й забрали поранених і вбитих Героїв…
За вірність військовій присязі, особисту мужність, самовідданість та героїзм виявлені під час виконання бойових завдань, забезпечення суверенітету і територіальну цілісності України під час російсько – української війни рішенням 38 сесії Красилівської міської ради від 08.09.2023р. – Гаврилюку Івану Андрійовичу було присвоєно звання «Почесний громадянин Красилівської міської територіальної громади» (посмертно). 10 вересня 2023 року донькам загиблого Гаврилюка Івана Андрійовича: Гаврилюк Олександрі та Гаврилюк Дарині вручили нагрудний знак «Почесний громадянин Красилівської міської територіальної громади».
Указом Президента України Володимира Зеленського від 10 травня 2023 року №269 – «за особисту мужність і самовіддані дії виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі солдата Гаврилюка Івана Андрійовича було нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Іван Гаврилюк не дожив 15 днів до свого 39-річчя. Герой – Захисник України прожив лише: 38 років 11 місяців 15 днів… Так мало прожив… А скільки всього прекрасного встиг зробити! Адже все своє життя випромінював свою велику любов, дарував турботу та ніжність рідним: братам Віталію, Андрію, Михайлу, сестричці Оксанці, названій мамі Лідії; подарував щастя та велике кохання дружині Ірочці, велику батьківську любов двом улюбленим донечкам: Сашеньці та Дашенькі. За своє коротке життя Іван з колегами побудував десятки житлових висотних будинків у м. Києві у яких зараз живуть люди; його трудові мозолясті руки будували й десятки інших об’єктів інфраструктури столиці. Життя і Подвиг Івана Андрійовича Гаврилюка назавжди будуть вкарбовані у свідомості нашого та всіх наступних поколінь українців.
